Вечоріє
зараз рано – владарює осінь. І люди прагнуть щонайвидніше дістатися додому – в
тепло, затишок, подалі від професійних турбот. Це відчуття магнетизму рідного
дому притаманне всім. Але… У її житті є інший, теж доволі сильний магнетизм,
який почасти утримує надміру на роботі. Й спричинене це не банальним
трудоголізмом чи кар’єристськими настроями. Тут спрацьовує досі нерозгаданий закон
безкорисливої любові: постійно творити добро та віддавати часточку себе іншим.
Саме
такою – щирою, турботливою, доброю, людиною з безмежною душею, наділеною
всепоглинаючою любов’ю, є Галина Авдєєва, медична сестра Барського міського
центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними
обмеженнями «Еверест».
Галина Мар’янівна працює в Центрі не так давно – 2 роки,
однак за цей час проявила себе як висококваліфікований, відповідальний працівник.
Маючи великий довід роботи в медичній галузі, пропрацювавши в центральній
районній лікарні педіатром понад 20 років, вона, вийшовши на заслужений
відпочинок, присвятила своє життя служінню іншим, а саме: дітям з особливими
потребами. Працювати в такому закладі – не просто – робота має стати станом
душі та способом життя. Адже підтримувати й надавати допомогу тим, хто цього
потребує – справа людини з великим серцем. Вона тут – не тільки медсестра, а й няня,
друга мама, надійний помічник та вірний порадник. Завжди займається з дітками з
найважчими нозологіями. При цьому зазначає, що нам усім потрібно ще багато
повчитися у них наполегливості та терпіння.
 |
Щодня Галина Авдєєва стрімголов біжить до Центру, аби частинку свого серця, душевного тепла подарувати особливим діткам. Кожного ранку вона проводить огляд дітей, стежить за дотриманням санітарно-гігієнічних норм у закладі, контролює якість харчування, проводить санітарно-просвітницьку роботу.
Віруюча, богобоязлива, вона співпереживає та допомагає всім у міру своїх можливостей, належить до францискального ордену світських та спільноти емаус, що при костелі Св. Анни, тому чинити милосердя для неї – поклик душі. Чого тільки вартий той факт, що Галина Мар’янівна прихистила у своєму серці чужу дитину. А сталося все так: якось разом з іншими членами християнської спільноти, що при костелі, вона відвідувала школу-інтернат для розумово відсталих дітей, що на Хмельниччині, й випадково звернула увагу на одну самотню дівчинку, яка завжди була мовчазна, відчужена, замкнена. Поспілкувавшись із керівництвом закладу, Г.Авдєєва дізналася, що ця дитина – соціальна сирота, до неї ніхто ніколи не приходить, тому вона нікого й не чекає… а як болісно їй бачити, коли до інших діток, хоч іноді, хто-небудь навідується. Защеміло серце у Галини Мар’янівни і тоді вона вирішила, чимось допомогти цій дитині. Як не дивно, найбільше їй бракувало родинного тепла, відчуття потрібності комусь у цьому світі та співпереживання. Відтоді Г.Авдєєва огорнула дівчинку своєю любов’ю і турботою – вона часто приїжджає до неї, провідує, забирає на тривалі гостини до себе, купує їй одяг та інші необхідні речі. Слід сказати, що ця дитина також особлива – інвалід дитинства, має певні відхилення. Тому відповідальність за неї не вдвічі, а, мабуть, удесятеро більша, ніж за здорових дітей, та й ризик брати її під свою опіку – величезний. Однак, не зважаючи на це, Галина Мар’янівна переконана, що розуміння, повага, щире співчуття, здатні зцілювати людську душу, лікувати будь-які хвороби. «Адже, віддаючи, ми одержуємо, прощаючи, отримуємо прощення, а вмираючи, народжуємось», – стверджую няня-медсестра.
Хороші відгуки про цю незвичайну людину чуємо і від директора центру «Еверест» Тетяни Марущак. За її словами, система соціального захисту сьогодні тримається на ентузіастах, відданих своїй справі, куди йдуть працювати за покликанням, внутрішніми переконаннями. В іншому випадку людина у такому закладі не затримується: або не витримує випробування специфікою праці, або ї не влаштовують зарплата чи жорстокі вимоги. Такою ентузіасткою своєї справи вона називає медсестру Галину Авдєєву – добру, чуйну, щиру, завжди привітну та люб’язну, виважену та компетентну, наділену даром розуміти тих, хто не схожий на інших, дарувати тепло, вміння слухати та вислухати, бути терплячою та милосердною.
Керівник Центру відзначила, що з метою забезпечення денного перебування і зайнятості дітей та молоді віком від 7 до 35 років з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями й розумовою відсталістю в центрі «Еверест» створено належні умови для реабілітації та інтеграції таких осіб в суспільство, здійснення заходів, спрямованих на розвиток і коригування порушень їхнього розвитку, навчання основних соціальних та побутових навичок, розвитку здібностей, усунення соціального бар’єру між здоровими й особами з інвалідністю. Тут вихованці спілкуються з ровесниками, звикають до навколишнього середовища, отримують належний для свого віку та психічного розвитку обсяг знань, мають можливість відновити і підтримати свій фізичний та психічний стан, стати повноцінними членами суспільства.
Як зазначила Т.Марущак, діяльність Г.Авдєєвої в Центрі можна прирівняти до подвигу, оскільки її самопожертва та відданість своїй справі викликають повагу і варті визнання та наслідування.
По правді кажучи, не тільки дітки в «Евересті» особливі, по-своєму унікальні й самі працівники, які завжди готові на самопожертву. Тому, незалежно від того, хто за фахом той, чи інший спеціаліст, він має бути одночасно і психологом, і педагогом, і турботливим й терплячим вихователем, спроможними допомогти таким дітям. «Випадкові» люди в Центрі не працюють, тут трудяться лише ті, хто серцем та душею «прикипіли» до цієї роботи, з чуйністю і відповідальністю допомагають тим, хто цього потребує.
В цьому аспекті не можна применшувати внеску в розвиток «Евересту» директора закладу Тетяни Марущак. Її щирість, відкритий погляд, м’яка манера вести діалог створюють образ жінки, яка навіть у наш непростий час прагне теплом душі, милосердям уберегти від байдужості та несправедливості, аби захистити кожного, відстояти їх право на соціальне благополуччя, вона до свого ніжного характеру додала риси борця за соціальну справедливість, руйнуючи стереотипи байдужості сучасного суспільства до дітей та молоді з особливими потребами, а також притягувати до себе таких самовідданих своїй праці людей, як Галина Авдєєва й залучати до співпраці волонтерів з числа учнів ЗОШ І-ІІІ ст. №4 м. Бара та студентів Барського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. М.Грушевського.
…Кажуть немає нічого гіршого за байдужість, бо вона поступово вбиває душу. Зникає любов, почуття, коли байдуже, то і не боляче, навіть ненависть краща за байдужість... Кожен з нас хоча б на рівні підсвідомості цінує людей турботливих, готових завжди допомогти, чуйних і співчутливих, ми хочемо мати таких друзів, але чи ми самі є такими? Чи не відмовляємо ми в допомозі тим, хто її потребує, чи не проходимо байдуже повз тих, кого ображають, чи зважаємо на чужу біду?..
Галина Мар’янівна переконана, що люди покликані не просто по споживацьки «відбувати» своє життя, всі ми прийшли в цей світ, щоб допомагати, любити, дарувати радість, творити добро. Тож ніколи не можна бути байдужими одне до одного, слід завжди радіти життю, робити світ яскравішим, добрішим, благороднішим, безкорисливо любити всіх, а тим більше – особливих діток!
Алла ЗАВАДСЬКА
Фото автора
Немає коментарів:
Дописати коментар