Вічний дарунок-хустина квітчаста

«Хустино, хустино, чи біла, чи синя –

мені ти миліша усяких обнов.

Хустино, хустино, як ласка родинна,

як вірності пісня про щиру любов»

     У травні коли природа-мати виряджає свою  доню-землю в пишному  вбранні весняних квітів у дорогу  життя, праці і радості, люди  висловлюють подяку материнській самопожертві і відзначають День Матері  та  День сім’ї.

     Силою людського духу, скарбницею людських почуттів є сім’я.  І сьогодні на свято зібралася вся сім’я реабілітаційного центру «Еверест», а ще до «еверестівців» прийшли з добрим словом,  піснею,  порадою і з  чистою українською душею друзі-волонтери із Барської ЗОШ №4 І-ІІІ ступенів.

     Господиня заходу, директор Центру «Еверест» Тетяна Марущак у своєму вітальному слові сказала: «Ми –українці, а значить, маємо знати свою історію, розвивати культуру, традиції, любити свій народ. Любити свій народ – це значить любити мамину пісню, що вчила ласки і добра, пам’ятати батьківську хату, бабусину скриню, з трепетом брати  у руки  речі, які в ній є, берегти їх як реліквію. Ось сьогодні перед нами хустки, звичайні українські хустки. А скільки вони  можуть розказати...»

     Тетяна Леонідівна зазначила, що минають роки, змінюються модні хустки , але у кожній сім’ї є  квітчаста хустина як вічний дарунок.  Продемонструвала хустину з великої руки (як  говорили бабусі) вік якої досить солідний, 75 років – це тернова хустка, з тонкої шерсті яку подарував дідусь бабусі за народження донечки. Розказала, безліч кумедних історій з дитинства  пов’язаних з хустиною.

     Педагог соціальний Неля Смотрицька повідомила, що хустина – традиційний жіночий  головний убір. Цей яскравий декоративний елемент убрання завжди свідчив про естетичні смаки його власниці, підкреслював святковість чи буденність одягу, вказував на  родинний чи матеріальний статус. Неля Віталіївна  показала свою вінчальну хустину, яку береже як символ вірності й кохання.

     Керівник волонтерського загону Ольга Лобанова продемонстувала столітні хустини  своєї прабабусі, показала способи пов'язання хусток, повідомивши про магічні  й оберегові  її  функції.

     Вчитель-реабілітолог Наталя Микитюк із всіх  своїх хустин бережно відноситься до однієї з них, бо  саме ця  хустка «покривала»  її  молоду.

     Дивувалися і пишалися  ми  сьогодні незнищенній, живучій любові нашого народу до простого і водночас незбагненного дива – української хустки.

     «Еверестівці» активно розповідали про родинні обереги.  Були тут хустки барвисті, як сад навесні, мерехтливі, як світання над річкою чарівні.  Візерунки і фарби хустини завжди життєві: скільки долей та доріг у житті, то стільки ж візерунків і барв на хустині. Розповідали  діти як в їхніх сім’ях оберігають хустки, як хизуються перед гостями і сусідами, як пов’язують її, як використовують.

    Вихованець закладу Руслан Ковалишин приніс білу хустинку і сказав: «А ця хустинка моєї матусі, бо я її дуже люблю. А ще якби ви знали, як мама любить мене...».
     Низько поклонилися господарі свята усім, хто прийшов на зустріч із нашою щирою українською хусткою-берегинею. Хай завжди береже вона тепло наших душ і живе вічно, як наша невмируща мати-Україна. Нехай радують хустки-дарунки усіх нас!